9 березня 2020 року минає 206 років від дня народження національного генія і пророка, духовного батька українства Т. Г. Шевченка.
Нині Шевченків «Кобзар» для українців те саме, що й Біблія. Його загортали у вишитий рушник і зберігали біля образів як святиню. По ньому український селянин вчився читати. Вірші з "Кобзаря" вчили на пам’ять політв’язні царату, дисиденти, шістдесятники.
Шевченко був з кожним українцем у тюрмах, таборах і на засланні, на чужині, в еміграції. Був на Майдані і в окопах війни, в руїні Донецького аеропорту з нескореними кіборгами і з кожним українцем, що залишився на окупованих агресором українських територіях.
Попри час, Шевченко не віддаляється, не бронзовіє. Він – апостол правди – живий! У чому криється цей феномен, ця дивна незбагненність? У живому щирому слові Тараса, що іноді бринить, як струна, а іноді подібне до гострого важкого меча.
«Без Нього… хто знає, що було б з нами!», - написав колись Богдан Лепкий.
У Бібліовікні ЦБ ім. М. Шашкевича до уваги користувачів бібліотеки та мешканців міста представлена книжкова виставка-портрет "Поет живе в серцях свого народу".
Немає коментарів:
Дописати коментар